Художник Ісаак Тартаковський

Любов до життя кожен випромінює по своєму і нащадкам лишає сходи свого пройденого шляху. За творцями зостаються архітектурні пам’ятки, музичні композиції, поетичні твори. Народний художник України Ісаак Тартаковський залишив нам цілий пласт могутнього живописного доробку, де віддзеркалилось все різнобарв’я українського буття другої половини 20-го сторіччя. Його картини та композиційні портрети знаходяться у 33 музеях України, а пейзажі, натюрморти і камерні портрети, які він малював «для себе», (оскільки для серйозних всеукраїнських виставок художник вважав їх не достатньо масштабними), вражають майстерністю й проникливістю. Творчий шлях І. Тартаковського можна сприйняти як цікавий та повчальний кінофільм довжиною у 90 років з реальною історією про єврейського хлопчика з провінційного українського містечка Волочиськ, з самої найбіднішої сім’ї, що довгі роки після смерті матері перебивалась у неймовірних злиднях, як цей хлопчисько завдяки своєму таланту, розуму, працелюбству й щирому серцю зумів досягти найвищого творчого злету й залишити світу цілу епопею, багатоквітчатий букет картин, сповнених сили, любові й ніжності до навколишнього світу. Серед багатьох тем, що на протязі довгого творчого життя хвилювали художника була, до речі, й шевченківська тема, і можна напевне сказати, що було це через схожість обставин дитинства й юнацьких років. І не випадково картину «Т. Шевченко у майстерні», що знаходиться у київському музеї Шевченка, Ісаак малював, позуючи сам собі у дзеркалі, придавши Кобзарю свою улюблену позу роздумів. А картина «Смерть матері Тараса», з канівського музею, – це ж автобіографічні паралелі!

У майбутнього художника була лише одна невичерпна жага – це жага до малювання. Все почалося, коли захворілому від проживання у сирих підвалах київського Подолу хлопчику, батько, ледь не на останні гроші, купив альбом художників італійського відродження. Це так вразило Ісаака, що він змучував батька щоденними чіпляннями: «хочу до Італії!». Прийшлось купувати папір і коробок акварелі, а згодом віддати до приватної студії Боровського. Там малювали аквареллю у техніці Врубеля, грануючи форму на дрібні плани і заливаючи їх кольором. З кінця 20-х – навчання у художній профшколі, де викладали тоді ще молоді майбутній класик Трохименко і видатний український педагог з малюнку Єлева. У 46-му році, отримуючи свою другу вищу освіту у київському художньому інституті, Тартаковський знову буде вчитися малюнку у Елеви, звідси й зрозуміла природа конструктивістських витоків у певних періодах його творчості. А соковита палітра – це від навчання у чудового живописця Штільмана, а потім у майстерні Шовкуненка. Та звідки ж гостре композиційне мислення? Це від Довженка. У 30-х, піддавшись загальному тоді захопленню новим мистецтвом – кіно, Ісаак вступив до кіноінституту на операторський факультет і закінчив його з відзнакою у Олександра Довженка. До війни деякий час встиг працювати над фільмами «Велике життя» і «Олександр Пархоменко» з видатним художником кіно Моріцом Уманським. В ті часи кожна сцена фільму малювалась, і по малюнку вибудовувався кадр, тому роль художника у кінемотогафі була неабияка. Композиції потребувались гострі, сміливі, і ця композиційна виразність довоєнного кіно у майбутньому проявила себе у живописних творах І. Тартаковського.

Маючи щасливу долю навчатися майстерності у найвидатніших особистостей української культури того часу, Тартаковський сприйняв і їх невтомність творчого пошуку. За більше, ніж п’ятдесят років мистецької праці як живописця, не раз змінювалася стилістика його творів – результат відкритості до всього нового, цікавого. Так, у 50-ті, це захоплення Веласкесом, Цорном, широкою манерою письма пізнього Рєпіна. Для роботи над портретами використовуються величезні пензлі, навіть найдрібніші деталі обличчя пишуться флейцом завширшки чотири пальці. При цьому палітра фарб мінімальна: світла, золотава і червона вохри, англійська червона й ультрамарин. Лише інколи вводяться ще декілька фарб. Така обмежена класичними кольорами палітра посилювала увагу до вірно взятого тону, матеріальності предметів.

На початку 60-х різкий поворот до імпресіонізму: дрібний мазок невеличкими пензлями, найтонша грайливість кольорових нюансів з використанням фарб повної палітри, окрім коричневих і чорних. Все це, звичайно, як і у всіх періодах, базувалося на чудовому малюнку.

Кінець 60-х початок 70-х – не менш різкий крен до кубізму і конструктивізму. Все будується з осмислених прямих ліній. Дерево, хвиля або хмара, у портреті: лице, рука, тулуб – все це призми і куби, жорстко вмонтовані один у другий. Пензлі використовуються лише з щетини, великого і середнього розмірів, стерті, на довгих держаках. При цьому, як завжди, абсолютна схожість у портреті; пейзажі й натюрморти узагальнених форм і продуманих ліній. Об’єми неначе карбуються з металу чи вирубуються з каменя. Обличчя портретованих монументальні, більші за натуральний розмір. Творам цього періоду характерна патетика емоцій і героїзація художнього образу.

У кінці 70-х цей суровий стиль пом’якшується, картини більше звертаються до самого об’єкту зображення, технічна виразність свідомо відходить на другий план, звільняючи місце тонким спостереженням душі людини і природи, зображенням їх внутрішнього відчуття. Можна провести певні паралелі у портретах з Крамським, у пейзажах з Левітаном.

З початком «перестройки», коли для свободи творчості відкрились усі вікна, І. Тартаковський написав декілька абстрактних робіт, але зразу відчув, що це не відповідає його характеру мислення. Він міг безкінечно працювати над формою, змінювати і структурувати її у різних манерах, але завжди першоджерелом цієї форми була натура. Художник, у житті якого було забагато випробувань, у наслідок чого він сформувався надзвичайно спостережним, проникним до суті явищ, до розуміння людських характерів, набув певної філософічності поглядів, і не міг, попри все це, відірватись від об’єктивного світу й піти у виключно абстрактні форми. Його сфера – світ реальний, реалізм, але у самому найширшому розумінні. Він продовжує писати з натури, експериментуючи з активним кольором. Та мабуть, найзначнішими роботами цього періоду стала полум’яна серія реалістично створених композицій з восьми картин по нестерпним спогадам часів Великої Вітчизняної війни про військовий полон і про знищення фашистами євреїв у Вінниці, свідком чого він був, і сам лише по щасливій долі уникнув цього ж.

Будучи у літньому віці Ісаак Тартаковський наполегливо продовжував свою повсякденну працю художника, незважаючи на серйозні втрати зору. Подовгу, без поспіху пишуться натюрморти, складені з простих предметів, також і пейзажі під Києвом у Кончі-Заспі, Осокорках. Твори цього періоду, при всій їх сюжетній скромності, знову ж таки стали певним цікавим етапом, бо своєю узагальненою, не подрібненою деталями формою, напруженим кольором, усім своїм імпульсом виявились заряджені енергією життя, самоствердження й духовної незборимості.

Жанрові уподобання І.Тартаковського різноманітні й широко розкрились у його творчості. Наприклад, у жанрі портрету створено цілу галерею видатних діячів української культури, науки, героїв Вітчизняної війни, трудівників заводів і села, просто звичайних симпатичних людей. Часто ці портрети перетворювались у складні композиційні картини. Лише самий перелік відтворених на полотні відомих імен зайняв би довгі сторінки. Нагадаємо лише деякі: композитори – Р. Ревуцький, О. Білаш, А. Штогаренко, Я. Цегляр; вчені – Президент АН України В. Паладін, академіки О. Кірсанов та Р. Чаговець; двічі Герої Радянського Союзу З. Слюсаренко, А. Недбайла; Герої Радянського Союзу: адмірал П. Октябрський, генерали Т. Уманський, П. Ільїн, В. Васильєв, льотчики І. Драченко, Н. Федутенко, медсестра М. Щербаченко, письменник Ю. Збанацький і архітектор С. Тутученко. Йому позували художники: О. Шовкуненко, М. Дерегус, В. Батюшков, М. Гантман, Г. Якутович, А. Пламеницький; скульптори: О. Скобліков, А. Фуженко; режисер театру ім. І. Франка С. Данченко. архітектор А. Добровольський, мистецтвознавець А. Драк, артисти: Г. Юра, Н. Ужвій, Л. Руденко, А. Гашинський, О. Задніпровський, Ю. Ткаченко, Г. Туфтіна, балерина І. Врона; поети: П. Тичина, Б. Олійник, А. Кацнельсон; письменники: О. Гончар, П. Загребельний, М. Стельмах, П. Воронько, М. Нагнибіда, А. Головко, М. Зарудний, О. Корнійчук, С. Голованіський, Б. Чалий, журналіст І. Левітас, кінорежисер Л. Левчук, фотокореспондент Я. Гольдштейн, кінооператор О. Панкратьєв.

Групові портрети «Героїв Дніпра» та «Акторів театру ім. І. Франка» внесли своє нове слово і в цьому жанрі українського мистецтва. А скільки душі вкладено І. Тартаковським у десятки портретів сталеварів, доменників, шахтарів, робітників заводів і фабрик, сільських трудівників! І всі вони малювались прямо на натурі у гарячих цехах «Азовсталі» та заводів Донбасу, серед шуму ткацьких станків ДШК, під жарким сонцем на полях і фермах України. За участь у створенні художньої галереї кращих робітників заводу «Більшовик» художнику було присвоєно почесне звання майстра «Золоті руки».

У пейзажі І. Тартаковський розкрився ліричним майстром, з тонким відчуттям української природи. Краєвиди Чернігівщини, Полтавщини і Карпат, яскравих барв ландшафти Криму були його улюбленими місцями. Море в пейзажах художника, то ніжне у мерехтінні імпресіоністичних кольорів, то осіннє штормове, що звертає глядача до патетичних Бетховенських почуттів. Коли випадав день, не зайнятий працею над великою картиною чи складним портретом, Ісаак Тартаковський залюбки йшов написати київський пейзаж, чи надихала його тиша озер Кончі-Заспи, де він зупинявся у приятелів-письменників. Так з’явилася серія пейзажів, написаних переважно пізньої осені чи ранньою весною, коли природа засинала чи тільки що пробуджувалась. Подібна ж історія зі створенням багатьох натюрмортів – життєрадісні полотна з квітів і фруктів виникали у проміжках між працею над складними творами.

Ісаак Тартаковський був учасником майже всіх художніх виставок, що проходили за півсторіччя у Києві. Часто на них він був представлений композиційними картинами історичної тематики. Найбільш відомі з них «У звільненому Києві», «На вахті миру», «Київ Вільний, Тарасе!», «Біля криниці», та інші.

У 1976 році художника було відзначено званням Заслужений художник України, а у 1993 році – було присвоєно високе звання Народного художника України.

У 2012 році, до сторічного ювілею з дня народження митця, Київською міською радою було встановлено меморіальну дошку за адресою: м. Київ, вул. Філатова 10-А, на будинку, де з 1958 по 2002 рік жив і працював Народний художник України Тартаковський Ісаак Йосипович.

Валентина Єфремова, мистецтвознавець.